Урядовий кур'єр>>>Розвідником був понад рік, а педагогом — усе життя
Документальна стрічка Дніпропетровського телетеатру «Євген Березняк» стала останнім фільмом про легендарного майора Вихора
Ця робота Дніпропетровського міського телевізійного театру (директор — Ольга Волошина) отримала Гран-прі V Міжнародного фестивалю екранного та сценічного мистецтв «Кінологос-2013» в Одесі. Здавалося, зовсім недавно знімальна група зустрічалася з її головним героєм у Києві, говорили про відзначення в рідному Дніпропетровську його столітнього ювілею 25 лютого 2014 року. Але нещодавно Євген Березняк пішов із життя…
Про те, як врятували старовинне польське місто Краків, знято багато художніх і документальних кінострічок, серед яких відомий радянський трьохсерійний фільм «Майор Вихор» за однойменним твором Юліана Семенова. Прототипами головного героя були три людини: розвідники Євген Березняк і Олексій Ботян, а також відомий письменник Овідій Горчаков (автор повісті «Викликаємо вогонь на себе»), з якого писалися зовнішність і характер «Вихора». До речі, Юліан Семенов із самими розвідниками не зустрічався.
За двадцять хвилин до війни
Автор сценарію і режисер дніпропетровської стрічки Наталія Огородня стверджує, що це єдиний фільм, який ще й розповідає про самого Євгена Степановича, який у книзі спогадів писав: «Розвідником я був понад рік, а педагогом — майже 70». Також знімальній групі ветеран говорив, що йому важливо розповісти і про свою роботу в підпіллі під час німецької окупації на Дніпропетровщині. Тож фільм має кілька сюжетних ліній: спогади Євгена Березняка про дніпропетровське підпілля, про те, як насправді все відбувалося у Кракові, а спогади про Євгена Степановича — Голови Президії Верховної Ради УРСР (1985—1990 рр.) Валентини Шевченко. Знаменитий розвідник був тричі одружений, у нього залишилися дружина Катерина Кузьмівна, донька від першого шлюбу Валентина, від другого і третього — сини Василь та Віктор, є чотири онуки та двоє правнуків. Але на камеру говорити про особисте він відмовився.
Народився Євген Березняк у Катеринославі (нині — Дніпропетровськ) 25 лютого 1914 року. Закінчив педагогічний технікум, працював сільським учителем, директором школи, а перед війною і до 1952 року — завідуючим міським відділом народної освіти Львова. На цю посаду Євгена Березняка призначили у 25-річному віці. Навчання у Львові тоді відбувалося переважно польською, тож посадовець активно переводив школи на українську, за що у радянської влади мало не став націоналістом.
«21 червня 1941 року завершився навчальний рік, і ми зібрали кращих учителів на урочистості в 20-й гімназії, — згадував Євген Березняк. —Святкування затягнулося, я прийшов додому за 20 хвилин до початку війни. Наступного дня отримав зброю як боєць винищувального батальйону».
Від поліцаїв урятував… самогон
Потім Євген Степанович повернувся до Дніпропетровська, де майже два роки працював у підпіллі пропагандистом і зв’язковим. Зокрема розповсюджував листівки, які виготовляв у винайманій квартирі вночі, а вдень легально працював учителем на хуторі Миколаївка. Одного дня поліцаї прийшли до нього з обшуком. Полізли й на горище, де ховав друкарську машинку й розмножувальну техніку. «Але перш ніж добратися до них, вони натрапили на бутель із самогоном. Пошуки припинили, самогон забрали, взяли у хазяїна сало і стали випивати. Посадили і мене за стіл, мало не друзями стали. За півгодини їх розвезло. Я зрозумів, що мені дано єдиний шанс утекти. Але на вулиці мінус сорок, ніч. Подався до приятеля, який завідував школою на хуторі Сонцево, але той у прихистку відмовив. Тоді пішов у поле, сховався в покинутому комбайні. Коли зрозумів, що замерзаю, вирушив за 4 кілометри до хутора Шевченка, де мій знайомий завідував школою. Він мене прихистив», — згадує підпільник у фільмі.
Ще кілька тижнів підпільник переховувався по хуторах, поки не дістався Дніпропетровська, де влаштувався вантажником на підприємстві. Коли його директор дізнався, що Євген — вчитель, призначив його рахівником. Тут хлопець познайомився з перекладачкою Марією Блудовою. «У неї квартирував польський німець Петровський — добра і довірлива людина. Ми мали змогу користуватися його друкарською машинкою та радіоприймачем, тож виготовляли з Марією листівки», — продовжує спогади ветеран.
«Проста» розвідницька робота
Після визволення Дніпропетровська Євгена Степановича призначили завідуючим сектором інформації Дніпропетровського обкому партії. Та в січні 1944-го відправили до розвідшколи ГРУ в Москві. Півроку підготовки — і він — капітан Михайлов, командир диверсійно-розвідувальної групи під псевдонімом Голос. До групи також увійшли лейтенант Олексій Шаповалов (псевдонім — Гроза) та радистка Ася Жукова (Груша). Що було далі, в загальних рисах розповідає відомий художній фільм «Майор Вихор».
Через помилку льотчиків та сильний вітер розвідники приземлилися на значній відстані одне від одного та потрібного квадрата. Майже дві доби пробирався майор Вихор на обумовлене місце зустрічі, а коли заснув від утоми, потрапив до рук гестапівців — усе, як показано в кіно. Розвідник ніколи не був у Кракові, але місто знав як свої п’ять пальців. «Заходить до мене у камеру смертників слідчий і питає: «Знаєш, що на тебе чекає?» І я прийняв рішення: хай німці виведуть у людне місце, щоб загинути на людях, — розповідав Євген Березняк. Фашисти тричі вивозили його на краківський ринок Тандетта на вигадану розвідником зустріч із зв’язковим. Під час четвертого виїзду на базарі сталося заворушення, і арештант утік. — Я не ховався у трансформаторній будці, як показали у фільмі. Мене понесло людською хвилею — десятки тисяч людей бігли. Я загубився в натовпі».
Після втечі Михайлова група «Голос» успішно виконувала в тилу ворога бойові завдання і передала в центр близько 170 радіоповідомлень. Фашисти збиралися Краків повністю знищити. Але за допомогою польських підпільників «Голосу» та іншим диверсійно-розвідувальним групам, що діяли в місті (зокрема й групі Олексія Ботяна), вдалося дістати схему мінування.
У мирний час Євген Березняк повернувся до педагогічної діяльності. Майже 30 років пропрацював на керівних посадах у Міністерстві освіти України, з яких 25 років очолював Головне управління шкіл. Та перед тим через перебування в гестапо пройшов численні перевірки у фільтраційному таборі НКВС. Остаточно реабілітували розвідника лише 1965 року. Коли у 1967 році на екрани вийшов фільм «Майор Вихор», у Міносвіти ніхто не знав, що героїчний розвідник працює поряд. Генерал-майор, Герой України Євген Березняк — кандидат педагогічних наук, заслужений вчитель України, автор понад сотні наукових праць.
…Останнім часом у російських публікаціях з’являються статті на кшталт «Олексій Ботян — реальний «майор Вихор», в яких жодним словом не згадується український розвідник. Хоч сам Олексій Ботян в одному з інтерв’ю говорив, що «майор Вихор» — це керівник розвідгрупи «Голос» Євген Березняк.
Наталія БІЛОВИЦЬКА, «Урядовий кур’єр»
Ccылка на источник материала: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/rozvidnikom-buv-ponad-rik-pedagogom-use-zhittya/
Документальна стрічка Дніпропетровського телетеатру «Євген Березняк» стала останнім фільмом про легендарного майора Вихора