Два роки тому 8 травня 2013 відбулася прем’єра нового фільму Телетеатру «Євген Березняк» з документального циклу «Уроки мужності» (автор сценарію та режисер Наталія Огородня). Ця стрічка розповідає про життя  українського розвідника і педагога Євгена Степановича Березняка, котрий відомий всім як легендарний майор Вихор.

     Вперше знімальна група Телетеатра приїжджала до Євгена Степановича в листопаді 2012 року для запису інтерв'ю для фільму. Перша зустріч-знайомство пройшла в дружній атмосфері. Коли ж ми зустрілися з Євгеном Березняком знов, то наше спілкування розтягнулося на кілька годин. Незважаючи на свій поважний вік (а Березняку вже було 99 років!) він продовжував цікавитися сучасним життям, і особливо тим, що стосується шкільної освіти. Він є почесним академіком Академії педагогічних наук України. У свої 99 років,  залишався бадьорим, упевненим у своїх діях, з прекрасним почуттям гумору і відкритим для спілкування людиною.

Телетеатр представив фільм про Євгена Березняка широкому глядачеві 22 червня 2013 року.

Про розвідника і педагога Євгена Березняка багатьом відомо по х/ф «Майор «Вихор» (СРСР, 1965р.). Головний герой фільму капітан Михайлов, він же і «майор «Вихор» - персонаж однойменного роману Юліана Семенова «Майор Вихор». Прототипом головного персонажа, 

майора Вихора, є відразу три людини. Це - Олексій Ботян, Євген Березняк (нагороджений вищою польскою нагородою  «Віртуті Мілітарі»), а також друг Юліана Семенова, відомий письменник Овідій Горчаков (автор повісті «Викликаємо вогонь на себе»), з якого списано зовнішність і характер «Вихору».

Будучи педагогом у цивільному житті, під час Другої світової війни Березняк працював у дніпропетровському підпіллі. Після звільнення Дніпропетровська, в кінці 1943 року направлений до Москви у школу Головного розвідувального управління, після закінчення якої, він очолив групу військових розвідників під кодовою назвою «Голос». Тоді ж, в серпні 44-го, разом з Березняком -"голосом", за лінію фронту відправилися радистка Ася Жукова, позивні "Груша", і розвідник, лейтенант Олексій Шаповалов. Оперативний псевдонім "Гроза".

У ніч на 19 серпня 1944 року групу було десантовано на території Польщі під Краковом. В цьому районі вона виконувала бойове завдання 156 днів. За порівняно короткий термін своєї діяльності в тилу ворога групі вдалося повністю розвідати Краківський укріпрайон, зібрати і передати в штаб 1-го Українського фронту достовірну інформацію про дислокацію нацистських армій, корпусів і дивізій, повітряних ескадр. Найважливішими операціями групи були: отримання від німецької абвер-команди № 115 плану мінування Кракова, розкриття складу, озброєння і дислокації всіх дивізій і корпусів, що входили до складу 17-ї польової армії, яка тримала оборону перед військами 1-го Українського фронту.

      Документальний фільм «Євген Березняк» отримав вищу нагороду – Гран-Прі V Міжнародного фестивалю екранного та сценічного мистецтв «Кінологос-2013».

      А нещодавно до Телетеатру звернувся відомий у місті артист Віктор Тетерін. Виявилося, що він  - онук той самої легендарної розвідниці Асі Жукової, яка разом з Березняком-«Голосом» виконувала спецзавдання у Кракові. Тому Телетеатр разом з Віктором Тетеріним вирішили провести концерт пам'яті легендарної радистки майора Вихора Асі Жукової, який відбудеться 20 грудня у залі Телетеатру. До речі декілька слів про життя Асі Жукової.

      Доля розвідниці Асі Федорівни Жукової - Церетелі увійшла в історію зі сторінок численних книг та художнього фільму. Наприкінці 60 -х років минулого сторіччя Асю Федорівну знав весь Радянський Союз, їй писали листи, облягали журналісти, запрошували на зустрічі з трудовими колективами, в школи та військові частини.

Ася Жукова народилася в місті Новомосковську Дніпропетровської області . Тут закінчила школу і хотіла вступати до медичного інституту. Але почалася війна, яка поміняла плани вчорашньої випускниці школи. У період окупації України шістнадцятирічна Ася активно співпрацювала з підпільниками , поширювала листівки в місті, була зв'язковою.

У вересні 1943 року, коли Червона Армія звільнила Новомосковськ, Ася Жукова пішла добровольцем в армію. Її одразу запросили в розвідвідділ і після послали вчитися до розвідшколи . В якості радистки її включили до складу групи, яка мала висадитися вночі в Польщі і зібрати відомості про німецьких військах у Кракові. Це було її перше серйозне завдання 

     У 1944 році на нараді в польовому штабі Гіммлера було прийнято рішення знищити культурні цінності слов'янської цивілізації - Краків , Варшаву, Прагу і Братиславу. Про це стало відомо радянській розвідці . Тоді й було прийнято рішення з метою встановлення " способів, часу, а також осіб, відповідальних за знищення Кракова ", закинути в тил ворога развідгрупу .

     У ніч з 18 на 19 серпня 1944 з аеродрому Єжова на літаку ЛИ-2 у ворожий тил в районі села Рибне була закинута група "Голос". Ася приземлилася на невеликому картопляному полі. За легендою, вона українка Ганна Молодий. Була викрадена в Німеччину, працювала у господарів, але захворіла на туберкульоз, і її з довідкою оправили в Україні. Вранці виявилося, що льотчики помилилися і десантували розвідників за 120 кілометрів від Рибне у Верхній Сілезії вже на території Німеччини.

     Завдяки особистій винахідливості і кмітливості, за тиждень Ася добирається до Польщі, де зустрічається в умовленому місці з радянською розвідницею Єлизаветою Вологодською та  передає перше повідомлення про склад боєприпасів, який був знищений авіацією через два дні.

     Під Краковом вона зустрічається з Євгеном Березняком , який вже встиг потрапити до рук гестапо і втекти  і Олексієм Шаповаловим . Вони ставлять Асі задачу проникнути з радіостанцією до Кракова і влаштуватися на роботу. Відважна розвідниця пройшла до Кракова через всі пости і влаштувалася домогосподаркою до віце- прокурора міста. Коли виникала необхідність терміново передати інформацію в Центр, Ася не йшла до зв'язного , а передавала повідомлення по рації , захованої в кімнаті між пружинами ліжка . Завдяки її відомостями радянське командування дізналося, які будівлі в Кракові німці почали мінувати .

     Одного разу зв'язковий не прийшов на зустріч. Виявилося, що серед польських підпільників був зрадник. Ася була змушена піти з міста в партизанську диверсійну групу. Під виглядом селянки , що пасе козу , вона безперешкодно ходила уздовж залізничного мосту і з'ясовувала графік патрулювання моста. Через кілька днів партизани підірвали міст , коли по ньому проходив ешелон з військовою технікою.

     Перемогу Ася Федорівна зустріла в Берліні. Відразу після війни вона демобілізується і здійснює свою давню мрію – здає вступні іспити до Дніпропетровського медичного інституту . Після закінчення інституту Ася сама просить відправити її на Колиму . Як розповідала її дочка Наталія Йосипівна, мати не любила до себе уваги, не шукала вигоди і легких шляхів. На Крайній Півночі Ася Федорівна працювала в лікарні - приймала пологи. Там же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, теж лікарем.

     Польський уряд нагородило Асю золотим хрестом "За свободу і незалежність Польщі". Вона стала почесним громадянином Кракова. А Батьківщина оцінила заслуги розвідниці орденом Червоної Зірки і двома орденами Вітчизняної війни. На малій батьківщині в Новомосковську Асю Жукову - Церетелі прийняли в почесні жителі міста.

     У 1972 році родина Жукових - Церетелі переїжджає до Криму. Більше 30 років Ася Федорівна прожила в скромному будиночку на околиці Ялти. Працювала черговим лікарем в курортній поліклініці.

     Померла Ася Жукова у 2006. Їй було 82 роки.